Дитяча психіка дуже нестійка, рухлива і сприйнятлива до впливів. Оскільки дитина постійно відчуває вплив соціального середовища, її розвиток рідко має рівний безпроблемний характер, частіше – суперечливий. Загострення суперечностей може призвести до виникнення невротичних станів та інших труднощів у психічному й особистісному розвитку дитини. Ці розлади є ситуативні й сенситивні даному віковому періоду. Труднощі розвитку психіки дитини також можуть бути викликані дією патогенних факторів під час вагітності тв безпосередньо при пологах.
Невропатія – уроджене нервове ослаблення, що має функціональний характер і за сприятливих для психічного розвитку умов поступово зменшується з віком. Основною причиною невропатії є неблагополучний перебіг вагітності й особливо невротичний стан жінки в цей час. У цьому випадку відразу після народження маля виявляє занепокоєння. До року прояви невропатії стають чітко вираженими й залишаються такими протягом декількох років. Це підвищена схильність до неспокою, загострена емоційна чутливість, нестійкість настрою, швидка втомлюваність, низька загальна нервова витривалість, погане перенесення шуму, задухи і яскравого освітлення, поганий сон і апетит. У таких дітей підвищена схильність до психомоторних розладів у вигляді рухової загальмованості, енурезу, тику і заїкання. Тому емоційний стан таких дітей потребує постійного контролю з боку батьків, вихователів, психолога, завдання яких – не допустити надмірного нервового і моторного збудження дитини.
Психопатія визначається як патологічний склад характеру, зумовлений органічними причинами. Повною мірою психопатії виявляються у підлітковому віці. Але вже в перші роки життя діти з психопатичними рисами привертають увагу до себе розгальмованістю або, рідше, загальмованістю, недружністю й агресивністю, відсутністю почуття провини й сорому, невмотивованим негативізмом і некритичністю в сприйнятті своєї поведінки. Дуже важливо вчасно помітити патологічні передумови психічного розвитку, правильно організувати взаємодію з такими дітьми та не допустити патохарактерологічного формування їх особистості. У дошкільному віці можливе раннє виявлення деяких рис акцентуацій гіпертимного, шизоїдного, епілептоїдного, сенситивного, істероїдного, хитливого і деяких інших типів. Певний тип взаємодії з такими дітьми підсилює негативні прояви характеру і призводить до психопатичного розвитку (наприклад, поєднання істероїдної акцентуації з егоцентричним стилем виховання). Тому дітям, які мають акцентуацію характеру або в яких формуються психопатичні риси особистості, особливо необхідний індивідуальний підхід у вихованні. Більшість дослідників (М.І. Буянов, О.І. Захаров, В.І. Гарбузов, Д.Н. Ісаєв, С.В. Лебедєв, А.С. Співаковська та ін.) вважають провідними джерелами психічної травматизації конфліктні взаємини та «неправильне виховання» в родині. Під «неправильним вихованням» розуміють невідповідність вимог батьків і виховання в цілому психофізіологічним можливостям дітей, особливостям формування характеру та особистості. Насамперед ідеться про уроджений спосіб реагування – темперамент і деякі індивідуальні особливості формування особистості дитини. При формуванні особистості дитини необхідно враховувати деякі особливості, щоб запобігти виникненню невротичних відхилень, психологічних труднощів у розвитку характеру й поведінки.
- Емоційна чутливість і вразливість (підвищена потреба в емоційному контакті, визнанні, любові й прихильності з боку близьких).
- Яскраво виражене почуття Я (почуття власної гідності, яке виявляється рано, прагнення до самостійності.
- Імпресивність (тенденція до внутрішнього способу перероблення емоцій при стримуванні зовнішнього вираження почуттів).
- Латентність розвитку (потенційність – відносно поступове розкриття можливостей особистості).
- Суперечливість розвитку внаслідок труднощів у поєднанні деяких рис темпераменту й характеру.
Синдром Аспергера – це важке і постійне порушення соціальних взаємодій, а також стереотипні й повторювані шаблони поведінки, інтереси та заняття. Ці порушення призводять до значних труднощів у найважливіших сферах діяльності людини: соціальній, професійній, шкільній або сімейній. Синдром Аспергера є «прихованою дисфункцією». Це означає, що не можна за зовнішнім виглядом визначити наявність у когось цього синдрому. Він зазвичай уперше проявляється в дитячому віці та характеризується утрудненням щоденного спілкування з іншими дітьми. Людина, що страждає на нього, може довго і монотонно пояснювати щось співрозмовнику, не помічаючи або не беручи до уваги, що, можливо йому нецікаво. Може не реагувати або не виявляти емпатії. Може здатись, що ці люди безсердечні, проте це не так. Річ у тім, що їм важко «зчитувати» інших людей або розуміти гумор. Відповідно до МКБ-10, синдром Аспергера – це хвороба, самостійність якої як нозологічної одиниці деякі вчені заперечують; вона характеризується таким самим типом якісних порушень соціальної взаємодії, як і аутизм, та обмеженим, стереотипним, повторюваним репертуаром інтересів і дій, однак відрізняється від аутизму відсутністю затримки або відставання в розвитку мовлення та когнітивному розвитку. Більшість людей, які страждають на синдром Аспергера, не мають відхилень у розумовому розвитку, проте мають яскраво виражену незграбність із моторного погляду. До цього розладу більш схильні чоловіки. У деяких випадках він є легкою формою аутизму, але не підтверджено, що це стосується всіх випадків захворювання.
- Дитина вчиться говорити занадто рано («він умів говорити перш ніж ходити»).
- Рано захоплюється буквами й числами, може навіть декодувати слова, тобто замінювати літери цифрами (виходячи з їх номерів в алфавіті). Гіпертрофована здатність людини до розвитку навичок читання і письма називається «гіперлексія».
- Дитина має близькі стосунки з членами своєї сім’ї, але при цьому їй важко встановлювати відносини з людьми поза сімейним колом. Утім, на відміну від аутизму, такі діти не уникають стосунків з іншими людьми.
Невротичні реакції. До них можна віднести підвищену збудливість, агресивність, емоційну нестабільність, апатію, примхливість, поганий сон, страхи тощо. Якщо ці та інші невротичні прояви не будуть помічені і не буде вжито заходів для своєчасного усунення їх причин, то хронічне нервове напруження може викликати невроз.
Невроз – це психогенне захворювання, яке торкається значущих аспектів особистості. Невроз не виникає зненацька, раптово, а розвивається протягом більш-менш тривалого часу. Причиною неврозу є психогенії – емоційно загострені, істотні для людини переживання, з якими вона не може справитися. При цьому виникає психічне напруження, яке не знаходить виходу, накопичується, призводячи до неврозу.
Синдром Туретта – це спадковий нейропсихічний розлад, який розпочинається у дитинстві й характеризується численними фізичними тиками м’язів плечового поясу, шиї та обличчя і хоча б одним вокальним (голосовим) тиком. Синдром відкрив французький невролог Жиль де ля Туретт. Спочатку синдром вважали рідкісним та дивним, найчастіше пов’язаним із вигукуванням непристойних слів чи соціально недоречних та принизливих зауважень (копролалія). В основному він проявляється у дітей віком 2-5 років, наступний пік зустрічається у 13-17 років. Синдром не впливає на психічний і інтелектуальний розвиток, однак у дитини виникають проблеми у спілкуванні з однолітками.
- тики у вигляді моргання очима, кашель, які виникають періодично і непередбачувано;
- копролалії (спонтанне викрикування соціально небажаних слів);
- ехолалії (повторення чужих слів);
- палілалії (повторення одного власного слова).
- Гарбузов В.И., Захаров А.И., Исаев Д.Н. Неврозы у детей и их лечение. Л.: Медицина, 1977.
- Рояк А.А. Психологический конфликт и особенности индивидуального развития ребенка. М.: Педагогика, 1988.
- Грехем Д. Как стать родителем самому себе. Счастливий невротик. Пер. с англ. М.: ТОО «Независимая фирма «Класс», 1993.
- Кузікова С.Б. Комплексна програма вивчення курсу «психологічна корекція». Навчально-методичний посібник, 2001.
- Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції. Навч. посібник. 2-ге вид., стер. Суми: ВТД «Університетська книга», 2008.
