Синдром вигорання

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил». Термін «професійне вигорання» з´явився у літературі з психології у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з пацієнтами, клієнтами і постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері під час надання професійної допомоги. Нині цей термін має вже діагностичний статус «Z 73.0 Вигорання, стан життєвого виснаження» у Міжнародному статистичному класифікаторі захворювань та проблем, пов’язаних зі здоров’ям (International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems 10th Revision (ICD-10)-2015-WHO Version for; 2015).

На даний час не існує однозначної відповіді на запитання про те, що ж є головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною – особистісні характеристики людини чи організаційні. Синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження.

Цей синдром зазвичай розцінюється як стрес-реакція у відповідь на виробничі й емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі із супутньою при цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» є не просто результатом стресу, а наслідком некерованого стресу. Цей стан виникає внаслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. По суті – це дистрес або третя стадія загального адаптаційного синдрому – стадія виснаження (Hans Hugo Bruno Selye).

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння. Сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Людина може легко розгніватися, дратуватися, почувати себе виснаженою та бути налаштованою надзвичайно негативно до всіх подій.

Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 років), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 років). Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 років. Можливо, причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя». Аналізуючи пройдений життєвий шлях, людина бачить, як при сформованому і зовні благополучному житті все-таки недосконала її особистість. Відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс.

В деяких дослідженнях прослідковується, взаємозв’язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схильність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками. Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, як необхідність демонстрації чисто чоловічих якостей (сила, відвага). Жінки виявилися більш чутливими до стресових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, виховательських навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі навантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов’язки.

Існують дані про зв’язок між рівнем освіти і вигоранням. Люди з більш високим рівнем освіти висувають до себе завищені вимоги, вважають, що не можуть реалізувати свої можливості (людина посідає не ту посаду, на яку вона могла б претендувати, або не ту, на яку вчилася).

 Синдром вигорання характеризується певними симптомами.

Психофізичні симптоми:

• відчуття постійної втоми не лише ввечері, а і вранці;
• відчуття емоційного і фізичного виснаження;
• зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища;
• загальна асенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
• частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
• різка втрата або різке збільшення ваги;
• повне або часткове безсоння;
• постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом усього дня;
• задишка або порушення дихання за фізичного або емоційного навантаження;
• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія;
• підвищена дратівливість на незначні події;
• часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);
• постійне переживання негативних емоцій, для яких немає причин;
• відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;
• відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху;
• загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

• відчуття, що робота стає дедалі важчою і що виконувати її дедалі важче;
• співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
• постійно й без необхідності бере роботу додому, але і вдома її не робить;
• керівникові важко ухвалювати рішення;відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях;
• дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Чинниками, що впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше вигорають працівники із слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Згідно з моделлю синдрому «вигорання», яка була запропонована американськими дослідниками-жінками Christina Maslach та Susan E. Jackson, «професійне вигорання» тлумачиться як Cиндром емоційного виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується зниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності, а в інших зростання негативізму, цинічності налаштувань і почуттів щодо інших людей.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших, тощо.

Відповідно до цієї моделі рівень професійного вигорання можна визначити за опитувальником (Практикум по психологии менеджемента и профессиональной деятельности / Под ред. Г.С. Никифорова, М.А. Дмитриевой, В.М. Снеткова. — СПб.; Речь, 2001. – С. 276-282.):

1. Я почуваю себе емоційно виснаженим.
2. Наприкінці робочого дня я почуваю себе як вичавлений лимон.
3. Я почуваю себе втомленим, коли прокидаюся вранці і мушу іти на роботу.
4. Я добре розумію, що відчувають мої колеги і пацієнти, та використовую це в інтересах справи.
5. Я спілкуюся зі своїми колегами формально, без зайвих емоцій, намагаюсь звести спілкування до мінімуму.
6. Я почуваю себе енергійним та емоційно піднесеним.
7. Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях.
8. Я відчуваю апатію і пригніченість.
9. Я можу позитивно впливати на продуктивність роботи моїх колег.
10. Останнім часом я став більш черствим, нечутливим у ставленні до тих з ким працюю.
11. Зазвичай люди, які мене оточують, багато вимагають від мене та маніпулюють мною. Вони швидше втомлюють, ніж радують мене.
12. У мене багато планів на майбутнє, і я вірю у їх здійснення.
13. У мене дедалі більше життєвих розчарувань.
14. Я відчуваю байдужість і втрату інтересу до багатьох речей, які радували мене раніше.
15. Іноді мені дійсно байдуже те, що відбувається з деякими моїми колегами.
16. Мені хочеться усамітнитися та відпочити від усього і усіх.
17. Я можу легко створити атмосферу доброзичливості у процесі спілкування з колегами і пацієнтами.
18. Я легко спілкуюсь з людьми незалежно від їхнього статусу й характеру
19. Я багато встигаю зробити.
20. Я почуваю себе на межі можливостей.
21. Я багато чого ще зможу досягти у житті.
22. Іноді пацієнти й колеги перекладають на мене тягар своїх проблем.

• «Ніколи» – 0 балів.
• «Дуже рідко» – 1 бал.
• «Рідко» – 2 бали.
• «Іноді» – 3 бали.
• «Часто» – 4 бали.
• «Дуже часто» – 5 балів.
• «Завжди» – 6 балів.

Підраховуються бали за трьома шкалами:

• Емоційне виснаження: 1, 2, 3, 6, 8, 13, 14, 16, 20.
• Деперсоналізація: 5, 10, 11, 15, 22.
• Редукція особистих досягнень: 4, 7, 9, 12, 17, 18, 19, 21.

Рівні вигорання:

Далі буде.