Головна / Публікації / Навчання та Тренінг / Сучасні погляди на ожиріння. Частина 2.

Сучасні погляди на ожиріння. Частина 2.

Сучасні погляди на ожиріння. Частина 2.У попередній публікації було представлено 2 книги, які зробили «фурор» у традиційній дієтології, розбиваючи вщент традиційні погляди щодо механізмів накопичення зайвої ваги та розвитку ожиріння. Dr. Jason Fung у своїй книзі “The Obesity Code: Unlocking the Secrets of Weight Loss” стверджує, що теорія енергетичного балансу виявилася просто неефективною, вона просто не працювала, тому що підвищення калоражу раціону не є першопричиною ожиріння і, відповідно зниження калоражу не може лікувати його, дефіцит фізичних навантажень також не є причиною ожиріння і тому збільшення фізичних навантажень не може бути ефективним лікуванням цього явища. Багатолітня практика лікарських порад «споживайте менше калорій, та більше рухайтеся, тоді скинете вагу» не давала стійких позитивних результатів і. навіть у найбільш старанних пацієнтів після чергового дієтично-спортивного «забігу» на тлі ауто-тренінгових «мантр» на кшталт «я буду старанним та наполегливим, і тому цього разу точно все вийде», зайва вага поверталася швидко та ще й у більшому об’ємі. Лікарям, дієтологам, спортивним інструкторам та спеціалістам інших професій, які залучені у процес лікування проблем зайвої ваги, легше за все було звинувачувати пацієнта у нестриманості та ледачкуватості, аніж визнати, що розуміння процесів ожиріння у медичному співтоваристві було не- достатньо глибоким, і тому поширені офіційні рекомендації щодо корекції ваги були недостатньо ефективними.

Аналогічних висновків дійшов також швецький сімейний лікар Dr. Andres Eenfeldt, який у 2011 році написав книгу “The Food Revolution”, та є засновником вищезазначеного веб-ресурсу, на якому в деталях пояснює свою позицію та позицію однодумців щодо ефективних методів боротьби з ожирінням. Відео-презентацією своєї книги автор поділився тут. Швецький уряд у 2013 році визнав, що ефективність дієти, запропонованої Dr. Andres Eenfeldt є найвищою серед усіх відомих дієт.

Окрім вже згаданих Dr. Andres Eenfeldt, Dr. JASON FUNG та журналіста Гері Таубса, Dr. Dahlqvist, Dr. Eric Westman, Professor Steve Phinney, Jimmy Moore, Dr. Jay Wortman та інші науковці також доклали багато зусиль до збору доказів неефективності лікування ожиріння на основі теорії енергетичного балансу та розробці дієвих сучасних методів лікування ожиріння.

Ключові висновки, яких дійшли автори у своїх спостереженнях, ретроспективних аналізах та новітніх дослідженнях стосуються здебільшого механізмів регуляції накопичення жирової тканини в тілі людини.

Отже, окрім спадковості, про яку ми поговоримо окремо, які біологічно-активні речовини нашого організму відіграють провідну роль?

Інсулін – гормон, що продукується підшлунковою залозою у відповідь на підвищення рівню цукру у крові. Інсулін є ключовим регулятором енергетичного метаболізму, він сприяє накопиченню та зберіганню жиру, стимулюючи захоплення глюкози клітинами задля отримання енергії. Досить часто в науковій літературі інсулін називають «менеджером накопичення жиру». Хронічно високі рівні інсуліну асоціюються з ожирінням (приклади з ендокринології – цукровий діабет 2-го типу, інсулінома). Слід зазначити, що діабет 2-го типу та ожиріння настільки тісно пов’язані одне з одним, що за останні 10 років навіть з’явився новий термін – Diabesity (obesity + diabetes). І навпаки, низькі рівні інсуліну чітко асоціюються з втратою ваги (приклад з ендокринології – занедбані випадки діабету 1-го типу – коли пацієнт їсть дуже багато, але прогресивно худне, тому що клітини його підшлункової залози не здатні виробляти інсулін у достатній кількості). Іншими прикладами є побічні ефекти різноманітних ліків: регулярний прийом препаратів, які знижують рівень інсуліну у крові, призводить до схуднення (Октреотид), а ліків, які його підвищують – до зростання ваги (наприклад антипсихотичні препарати – Оланзапін та Кветіапін, та ін). У людей з ожирінням рівень інсуліну у крові натще значно вище, аніж у струнких. Окрім того, у людей без зайвої ваги , рівень інсуліну після прийому їжі швидко повертається до базового, позаяк у людей із зайвою вагою, він залишається підвищеним ще досить довго після прийому їжі (див. графік нижче).

Питання про те ЯК САМЕ інсулін викликає зростання ваги є дуже комплексним, і наразі немає повної відповіді на нього. Але відомо, що систематичний дисбаланс між споживанням їжі та голодуванням (який будемо обговорювати детально у наступній публікації) призводить до хронічно підвищеного рівню інсуліну, який стимулює накопичення жиру, і крок за кроком, рік за роком призводить до значного зростання ваги (+1-2 кіло щороку дадуть досить значний приріст ваги у кінцевому результаті). Також добре відомо, що хронічно підвищений рівень інсуліну викликає інсулінорезистентність. Своєю чергою інсулінорезистентність провокує збільшення продукції інсуліну – тобто це класичне замкнуте порочне коло, яке підживлює само себе: чим вище рівень інсуліну – тим більш відчутною є резистентність. Чим більше резистентність – тим вище рівень інсуліну. Саме так порочне коло може існувати досить довго, тому що автоматичною відповіддю на резистентність є підвищення дози (наприклад, алкоголік приймає все більше алкоголю та все крепші напої аби подолати резистентність, та досягнути бажаного ефекту). Очевидно, що саме інсулінорезистентність є «ключовим гравцем» у механізмах накопичення жирової тканини у людському організмі, і чим довше існує це явище – тим важче розірвати порочне коло.

Інші гормони, які задіяні у регуляції обміну речовин, роль яких не настільки критична, як роль інсуліну:

Лептин – продукується жировою тканиною людського організму, знижує апетит. Зниження концентрації лептину є одним з факторів розвитку ожиріння. Високі рівні інсуліну пригнічують лептин, отже апетит зростає. Цікаво, що рівень як інсуліну, так і лептину натще вищі у людей з ожирінням, аніж у струнких осіб, що свідчить про інсуліно- та лептинорезистентність. Зростання рівню лептину у крові після прийому їжі є логічною відповіддю на насичення, що відсилає до мозку сигнал про зниження апетиту, але…..у людей з ожирінням – рівень лептину після їжі не зростав, а падав. До речі, у взаємодії інсуліну та лептину є досить немало білих плям, і наразі взаємозв’зок між цими двома гормонами вивчено не повністю.

Кортизол – гормон стресу, що продукується наднирниками. Численні дослідження засвідчили, що хронічно підвищений рівень кортизолу у крові (хронічні стресові ситуації на роботі чи в сім’ї, порушення сну та ін) підвищує ступінь інсулінорезистентності.

Тому, високі рівні кортизолу асоціюються з ожирінням (приклад з ендокринології – синдром Кушинга), а низькі – з втратою ваги (приклад з ендокринології – хвороба Адісона).

Грелін – регулює апетит, відчуття голоду.

Пептид YY та холецистокінін – відповідають за виникнення у людини відчуття, що вона наситилася після прийому їжі, або відчуття на кшталт: «ось, переїв, більше просто не влазить».

Ліпопротеїнліпаза (ЛПЛ) – найбільше цього ферменту міститься у серці, скелетних м’язах та жировій тканині, його активність прямо пропорційна здатності тканин захоплювати жири з крові та розщеплювати їх. Жири з крові потрапляють до клітин та використовуються зокрема в адіпоцитах – для синтезу жирів та їх депонування.

Естрогени – зниження рівню естрогену в крові жінки у менопаузі, наприклад, призводить до підвищення накопичення жирової тканини в організмі жінки, тому що естрогену у крові замало задля блокування ліпопротеїнліпази (ЛПЛ) жирової тканини.

Адреналін, гормони щитоподібної залози, та ще декілька біологічно-активних факторів нашого організму також задіяні у процесах відкладення жиру, але значно менше, аніж інсулін і вищенаведені речовини.

Отже, науковці дійшли висновку, що ожиріння – це наслідок порушення гормональної регуляції накопичення жирової тканини у людському тілі, і що саме інсулін є провідним «менеджером накопичення жиру» в організмі людини. Ми не здатні свідомо контролювати зусиллям волі нашу частоту серцевих скорочень, частоту дихання, температуру тіла чи швидкість метаболізму. Усі наведені показники підлягають автоматичній регуляції за допомогою біологічно-активних речовин, так само, як і наша вага.

Гормональна теорія ожиріння існує досить давно, але останні кілька десятирічь її недооцінювали, і тому всі рекомендації з харчування та способу життя базувалися на теорії енергетичного балансу. Чому коли мова йде про вертикальне збільшення розмірів тіла ми впевнені, що соматотропні гормони відіграють провідну роль у процесах вертикального росту, а не кількість споживаної їжі чи швидкість та кількість рухів, а коли мова йде про горизонтальне збільшення розмірів тіла – то думка чомусь не про гормони, а про калорії та спорт? Чому нікому на думку не спадає стверджувати, що людина високого зросту є такою саме тому, що багато їла та мало рухалася?

Переїдання та сидячий спосіб життя – є НЕ ПРИЧИНАМИ ожиріння, натомість вони є НАСЛІДКАМИ ПОРУШЕННЯ ГОРМОНАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ жирового обміну, а тому лікування ожиріння шляхом зниження калоражу харчового раціону разом з підвищенням фізичної активності (тобто створення від’ємного енергетичного балансу) не є ефективним і не призводило б до сталого результату (якби ефект був, то кількість людей з ожирінням прогресивно зменшувалася б, а не збільшувалася). Що відбувається зазвичай у медицині, коли лікують лише наслідки, а не першопричини патології? Якщо етіологічне лікування не є можливим (тому що першопричину захворювання наукою достеменно не встановлено, або тому, що сучасні методи не дозволяють впливати на неї), то всі титанічні зусилля, скеровані на лікування пацієнта дозволяють досягти лише тимчасового полегшення та певного покращення якості життя з нестійким середньо- та довготерміновим результатом та при подальшому невпинному, хоча й дещо відстроченому, завдяки зусиллям лікаря та пацієнта, прогресуванню хвороби.

Тобто, питання лежить НЕ у площині балансу калорій та енергетичних витрат, а у площині балансу гормонів, і ключовим є зниження рівня інсуліну та запобігання розвитку інсулінорезистентності.

Отже, задля досягнення нормальної ваги та її підтримання, чим варто харчуватися? яких продуктів остерігатися та уникати взагалі? скільки їсти? коли та як часто їсти? – поговоримо у наступній публікації.

Реакція на інсулин

Публікації автора

Viktoriia Nimenko

Залишити відповідь