Головна / Публікації / Навчання та Тренінг / Проблема гіперактивності дітей не втрачає актуальності

Проблема гіперактивності дітей не втрачає актуальності

Якщо Всесвіт справді безмежний, а Природа не має ліку у своїй творчості,
то єдиною моделлю цієї безмежності та цих багатств є Дитина.
Ш. Амонашвілі

Проблема гіперактивності дітей не втрачає актуальностіКожному з нас протягом життя доводилось зустрічатися з дітьми, яких називають гіперактивними. Вони привертають увагу своєю імпульсивністю, непосидючістю, невмінням опановувати себе та зосередитися. Вони дуже «незручні», дратують. Спочатку звинувачення чують батьки: «Розбалували…», «Дитина не знає покарання…», «Ось якби це був мій син, то я б…». Батькам дуже прикро все це чути, адже вони добре знають, скільки зусиль витрачено, щоб малюк навчився контролювати себе. Далі виникає проблема в школі: маленькі школярики крутяться, розмовляють, коли вчитель прагне тиші, не можуть зосередитися, бешкетують, б’ються і взагалі ускладнюють життя педагогам та однокласникам. А незабаром – вони вже «малолітні злочинці», «головний біль», « психічно неврівноважені» тощо. Однак те, що, на перший погляд, може здатись поганою поведінкою, невихованістю або розбещеністю, нерідко буває наслідком порушень у нервовій системі дитини. Що ж це таке: синдром гіперактивності? Як саме ми, дорослі маємо скоригувати свою поведінку, щоб не втратити дитину, а допомогти процесу її самореалізації.

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – неврологічно-поведінковий розлад розвитку, що починається в дитячому віці. СДУГ проявляється такими симптомами, як труднощі концентрації уваги, гіперактивність і погано керована імпульсивність. Діагноз СДУГ ставлять дітям, що демонструють таку поведінку протягом тривалого часу і в різних умовах. Нерідко гіперактивність супроводжується агресивною поведінкою. Агресивність характеризується діями, що спрямовані на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іній людині, і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті тощо.

Причини та механізми розвитку СДУГ остаточно ще не з’ясовано. Існують нейроморфологічні, генетичні, нейрофізіологічні, соціально-психологічні концепції, що пояснюють механізми розвитку синдрому. Одним із найважливіших питань у вивченні індивідуальних особливостей СДУГ є медична та психологічна діагностика.

Синдром дефіциту уваги й гіперактивності – одна з форм мінімальних мозкових дисфункцій. Цей синдром має біологічну природу. Дослідження показують, що в його основі лежить дисбаланс хімічних передавачів у мозку – нейротрансмиттерів. На думку експертів, у більшості випадків гіперактивність обумовлена генетично. Інколи вона є наслідком травм мозку, інфекційних захворювань під час вагітності або у перші місяці життя, патологічних пологів або вагітності з ускладненням. Лілія Кулик говорить, що не поодинокі випадки виникнення хвороби у дітей, народжених за допомогою кесарського розтину. Крім того, треба зазначити, ще один важливий фактор виникнення патології – соціально-психологічний.

Американські психологи Патриція Бейкер і Меррі Меданос умовно розділили ознаки СДУГ на три блоки:
Ознаки Показники
Дефіцит активної уваги
  • Непослідовні, складно утримувати увагу
  • Не слухають, коли до них звертаються
  • З ентузіазмом беруться за завдання, але не доводять до кінця
  • Зазнають труднощів в організації
  • Часто гублять речі
  • Уникають нудних завдань або тих, що вимагають розумових зусиль
  • Часто бувають забудькуватими
Рухове розгальмування
  • Постійно соваються
  • Проявляють ознаки занепокоєння (барабанять пальцями, рухаються в кріслі, бігають лізуть абикуди)
  • Сплять набагато менше ніж інші діти, навіть в ранньому дитинстві
  • Дуже балакучі
Імпульсивність
  • Починають відповідати, не дослухавши запитання
  • Не здатні дочекатися своєї черги, часто втручаються. Перебивають інших
  • Погано зосереджують увагу
  • Не можуть дочекатися винагороди (якщо між діями і винагородою є пауза)
  • Під час виконання завдань поводяться по-різному і мають дуже різні результати
  • Подобається робота, яку можна робити швидко

Патриція Бейкер і Меррі Меданос говорять про те, що якщо у віці до семи років дитина проявляє хоча б шість з перерахованих ознак, можна припустити, що вона гіперактивна.

На тлі всього цього у дітей, котрі потребують особливого ставлення, виникають емоційні проблеми: відчуття страху, пригніченість, низька самооцінка. Малюка турбує антипатія оточення, причини якої він не може зрозуміти. Ігор Марценківський, національний координатор програми ВООЗ «Психічне здоров’я» переконаний: «Усе українське суспільство має продемонструвати зрілість у ставленні до таких дітей. Ми повинні повернути їх у школи і створити умови для їхньої адаптації у звичайних шкільних установах. Їм не потрібне індивідуальне навчання.»

Гіперактивність (англ.attention-deficit hyperactivity disorder) –це неврологічний розлад. Дітей з цією проблемою відштовхують усі, хто стає на їхньому шляху. Спочатку батьки стоять на межі між любов’ю та безсиллям, малят намагаються відрахувати зі школи за непосидючість, лікарі прописують заспокійливі препарати. Саме таким є щоденне життя цих дітей у нашій державі. Хоча не варто забувати, що гіперактивними змалечку були прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль, олімпійський чемпіон із плавання Майкл Фелпс, співак Роббі Вільямс. Вважається, що гіперактивність була притаманна безлічі відомих людей минулого, зокрема Ньютону, Томасу Едісону, Альберту Ейнштейну, Пабло Пікассо, Сальвадору Далі, Моцарту, Олександру Македонському, Аврааму Лінкольну, Бернарду Шоу, Олександру Пушкіну. Список успішних людей можна продовжити аж до сьогоднішнього дня: Генрі Форд, Волт Дісней, Девід Нілман, …

Батьки можуть самостійно проводити деяку корекцію поведінки дитини. Основні напрями домашньої корекційної роботи (за Аллою Сиротюк):

  • Зміна поведінки батьків та їхнього ставлення до дитини(варто уникати частих заборон та покарань, реагувати на дії дитини без агресії. Повторювати прохання до дитини спокійно та кілька разів. Висловлюючи прохання, потрібно використовувати зорову стимуляцію. Необхідно створити систему винагород та покарань. Поступово збільшувати коло обов’язків дитини в сім’ї. ( У жодному разі не карати дитину фізично).
  • Зміна психологічного середовища в сім’ї(варто робити щось разом з дитиною, підтримувати її інтерес до певного виду діяльності. Якомога частіше проводити вихідні разом. Відпочивати, не допускати сварок в присутності дитини).
  • Організація режиму дня та місця занять дитини (варто стежити, аби дитина дотримувалася режиму дня, виконувати разом з нею будь-яке заняття до кінця, знижувати вплив відволікаючих чинників під час гри або занять, контролювати час комп’ютерних ігор та перегляду телевізійних передач).

Лікування дітей зі СДУГ обов’язково має містити фізичну реабілітацію. Це спеціальні вправи, спрямовані на відновлення поведінкових реакцій. Вироблення координованих рухів із довільним розслабленням скелетної і дихальної мускулатури. Більшість експериментів показали, що механізм поліпшення самопочуття пов’язаний із посиленою продукцією ендорфінів – речовин, що позитивно впливають на психічний стан людини.

Проте не всі види фізичної активності можуть бути корисні для дітей зі СДУГ. У роботі з ними не варто проводити ігри з вираженим емоційним компонентом. Фахівці рекомендують фізичні вправи, що мають кисневий характер енергозабезпечення: тривалі прогулянки, біг, плавання, катання на лижах, велосипеді тощо. Фахівці застерігають, що діти з СДУГ схильні до травматизму, тому травматичні види спорту їм не підходять.

Усе життя дитини зі СДУГ має бути підпорядковано певному режиму дня. Залишки регуляторних механізмів можуть працювати тільки в умовах максимальної упорядкованості. Правильні звички дитини можна виробити за умови, що вона робитиме певний вид діяльності в один і той же час щодня. Варто врахувати, що зазвичай дитина найліпше працює на початку дня і на початку уроку або заняття, найгірше засвоює матеріал наприкінці дня або уроку.

Можна порадити батькам «швидку допомогу» під час роботи з дитиною:

  • Відвернути увагу дитини від її капризів.
  • Поставити несподіване запитання.
  • Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити дії дитини).
  • Не карати, а просити (але не підлещуватись).
  • Вислухати те, що хоче сказати дитина.
  • Автоматично, тими самими словами багаторазово повторювати своє прохання (нейтральним тоном).
  • Сфотографувати дитину чи підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.
  • Залишити в кімнаті саму, коли вередує (якщо це безпечно для її здоров’я).
  • Не наполягати на тому, щоб дитина вибачилася.
  • Не читати нотацій (дитина все одно їх не чує).

Навчання у школі дитини з СДУГ бажано починати після семи років, бо раніше дитина психофізіологічно не готова до навчальної ситуації, незалежно від рівня її інтелектуального розвитку. Таким чином, корекційні заходи щодо гіперактивних дітей повинні мати комплексний характер, тобто проводитись за участю таких фахівців: психоневролога, психолога, педагогів і батьків.

Публікації автора

Tetyana Hromova

Залишити відповідь